Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, - а його ж любив Він, - мовить до матері: "Жінко, ось син твій". А тоді й до учня мовить: "Ось матір твоя". І від тієї ж хвилі учень узяв її до себе (Йо. 19, 26-27).

     Із свідчень Ксенії Сіваченко.

     "Пам'ятаю, як судили трьох "злочинців", у тім числі нашу маму. А злочин їхній був такий. У березні місяці дві жінки і один чоловік пішли вночі по торішній, не молочений, гнилий горох. Їх зловили активісти, і був у селі показовий суд".

     Із свідчень Марії Нечипоренко.

     "Це були останні її слова. Зітхнула і кінчилась. І зосталась я без сестрички. Мати встали з паличкою і кажуть мені: "Внеси сіряка". Я внесла, розстелила долі, поклала сестричку на сіряк. Дядько викопав яму на городі за клунею. Ну що ж, давай хоронить. Кому ж нести? Сусідів не попросиш - у кожному дворі як не вмерли, то не стають. Узяли з братом і понесли за клуню, в яму опустили. Мати ледве стояли, спершись на паличку, проводжали своє дитя. Очі закрили, а сльози не котилися. Не було звідки".

     Йдуть вони щоночі, щодня, щогодини, мільйони тіней, мільйони очей, прошкують небесним Чумацьким Шляхом і повертають до мого серця. Ідуть українські Варвари-великомучениці, пригортають до грудей немовлят, босоногі Богородиці в домотканих сорочках, пливуть Марії - Оранти, святі Покрови роду нашого. Меланії, Софії, Надії - Янголи крізь мене летять. Лишають білий крик, білий зойк білих крил, що сходить у мені чорною-пречорною мукою.

     Мати наша небесна, заступнице, заступи і охорони усіх матерів від лиха і нещасть, будь їм прикладом сили і мужності, великої любові і ніжності, безмежної жертовності в ім'я дитини.