НАЗАД   ЗМІСТ   ВПЕРЕД



     І Тоді розіп'яли Його, і поділили Його одежу, кинувши на неї жереб, хто що візьме. (Мр. 15, 24).

 
· · ·


     Із свідчень Замиги Миколи.

     "На вулиці лежить хлопчик років десяти. "О, вже готовий!" А у відповідь кволий дитячий голосок: "Ні, я ще не готовий, я ще не вмер".


       Я ще не вмер,
Ще промінь в оці грає.
В четвер мені пішов десятий рік.
Хіба в такому віці помирають?
Ви тільки поверніть мене набік.

До вишеньки, в колиску ясночолу,
Я чую запах квітів, я не вмер...
А небо стрімко падає додолу
Тримайте хтось. Хоча б за коси верб.

Куди ж ви люди, людоньки, куди?
Окраєць ласки чи хоч з печі диму?
В клітинці кожній - озеро води.
Я ще не вмер.
       Усі проходять мимо.
А житечко моє таке густе,
А мамина рука іще гаряча.
Вам стане соромно іще за те,
Та я вже цього не побачу.
 



     "Дітоньки мої! Заждіть! Ось квасок, петрушечка зійдуть. Вже он зозуля маслечко колотить, вже ген жита зеленіють, сади біліють. Іване, Марії, Тарасе! Стривайте! Зачекайте! Куди ж ви? Як же я без вас? Нема. Зотліли. Відлетіли ключами у небо. Лише щоночі і донині крізь мене скриплять вози як віко домовини, і щоночі везуть їх у могильники. І щоночі чую, як оплакують ті велетенські могили лише солов'ї та зозулі, білий квіт садів та цвинтарні бузки. Плачуть молоді трави, стогнуть жита, ридма ридають зорі, летять у ніч і гаснуть над спорожнілими хатами".


· · ·


     У часи голодомору 1932-1933 років лягло в могилу мільйони невинних українських людей, - за різними свідченнями від 7 до 12...