Коли над ним наглумилися, зняли з Нього багряницю й одягнули Його в його одежу. Опісля ж повели Його на розп'яття (Мр. 15, 20).

Не шумлять явори над дорогами
Лиш пеньки світляками горять,
Безгоміння над голими луками,
Спить сплюндрована рідна земля.
Де поділась усмішка весела,
І купальські вогнища дівчат?
Де поділись українські села
І садки вишневі коло хат?
Щезло все...і всюди на руїні
Бенкетують п'яні вороги
Українці ж мруть на Україні,
На Байкалі в холоді тайги.

     Із свідчень очевидців.

     "В селі Тесняки Яготинської округи жила родина Двірків: батько з матір'ю та четверо дітей. Цю родину розкуркулили та виселили з їхньої хати, яку знесли. Під час голодомору вся родина за винятком матері, померла з голоду. Одного дня голова колгоспу Самокиш прийшов до цієї старої жінки та "мобілізував" її на працю у колгоспному полі. Квола жінка взяла свою сапу і, зібравши останні сили, пішла до правління колгоспу, але не дійшла туди. Сили їй відмовили, і вона впала мертва на самому порозі правління".
     А в незабаром в 1934 році, було створено кінофільм "Веселые ребята", де показали весілля у колгоспників - в добробуті вгодованих, в українських національних вишиванках чоловіків і жінок. На столах індики, качки, навіть ціленьке смажене порося, горілки вдосталь, пісні, регіт...
     Зухвала мерзенна насмішка над українським народом, оцінена як "шедевр" кіномистецтва. Чи не до нині?

     Боже! Просвіти нас грішних і відкрий правду істини.