Вони вдягли Його в багряницю і, сплівши вінець із тернини поклали на Нього. Та й почали Його вітати: "Радуйся, Царю Юдейський!" І били Його тростиною по голові, плювали на Нього й, падаючи на коліна, поклонялись Йому. І вийшов Ісус у вінку терновім та багряниці. І сказав їм Пилат: "Ось чоловік!" (Мр. 15, 17-19; Йо. 19, 5).

Сум, сум, сум...
Чорна хмара заслала небо.
Глум, глум, глум...
Хліба, хліба, дайте ж нам хліба
Затужили степи,
Застогнала розтерзана мати,
А вже нікому наших ланів засівати

     Із свідчень очевидиці Марії Джулай з Вінничини.

     "Помер чоловік мій Ваня... За ним повмирали дітки: Павлик двох років і Віра півроку. Обох їх я занесла на цвинтар сама. Як прийшла хоронити доню, то була свіжа маленька ямка, на чиюсь дитину. А я збоку видовбала дірочку й запхала її туди. А на Павлика сама викопала яму".


     Із свідчень Ярини Мисик.

     "І почався помірок великий. Вмирали поодинці, вмирали сім'ї цілі. З колгоспу виділяли підводу якою їздили попід хати й збирали трупи. Померлих брали на бурякові вила. Хто зна коли помер. Вже не можна було й приступити до трупа - викидали на віз. Серед них були ще живі, тільки немічні, їх волокли, а вони просили їсти".

Чи це ж Ти - Україно?
Чи це ж ти - наша славна родино?
Смерть причаїлась у кожнім дворі
І не курять димарі.
Батьку наш із Кремля,
Чи пив ти, чи їв?
Солов'їна земля вже поїла своїх солов'їв.
З яничарами зайди від хати до хати,
Щоб останнього кусня забрати.
З яничарами зайди - світанками сірими
Пригощали нас кулями, кайданами, Сибірами.

     Із свідчень Чабанюка Олександра з Дніпропетровщини.

     "У селі почали забирати все, що було в людей. Прийшли комсомольці до нас і сказали, - здавайте все! - Так треба. Забрали в нас корівку, лоша, зерно, олію. Мати пішла працювати. Та одного дня до нас прийшли три чоловіки. Минули маму, рушили до околоту. Щупаком подовбали, порили і знайшли зерно, замотане в ряднину. Просять мама, плачуть: "Це ж для дітей..." та ніхто не слухав її. Забрали зерно, а на другий день і маму. На п'ять років засудили за те, що сховала хліб".

А ми ж тебе, земле, рученьками скородили,
А ми ж тебе потом і кров'ю облагородили...
А ми ж тебе Світе радували зернами,
То віддяч нам тепер хоч крихтами мізерними.
Обезкриліли наші млини, їм до неба злетіти не сила.
Без чуми, без війни, нам розверзлася братська могила.
Хліб наш насущний дай нам сьогодні - молимось Богу великому.
Кати регочуть: "Повстаньте гнані і голодні..." А вже й вставати нікому.