|
· · ·
Із свідчень очевидців.
В шкільній їдальні сидять діти за столом, в центрі якого стоїть казан з юшкою. Діти сидять мовчки перед порожніми мисками, бо їсти їм заборонено. До них приїхав уповноважений району. У школі працює спеціальна комісія по виявленню розкрадачів соціалістичного господарства.
- Ви, діти, повинні говорити правду і тільки правду. Ось ваш вчитель заявляє, що хліба вам не дають. Це правда? Мабуть дядько Дробот собі його забирає?
З кутка озивається малий Івась:
- Дядю, можна юшки?
- Це хто? Молодший син Пилипа? І старший тут? Контрреволюційне кубло, а не школа. Розкуркулили, та Пилип втік у ліс. Ваш батько бандит, розбійник.
- Це не правда, не правда!!! Він ділився хлібом з тими, що вже пухли. Наш батько не бандит.
- А якщо батько чесний, то і син повинен бути чесним. Підійди ось до портрета. Тебе товариш Сталін питає - йому відповідай: "Годують вас хлібом чи приховують?"
- У нас тут всіх дітей годують. Дядя Дробут хороший, вони для нас не жаліють... чесне слово...
- Ви чули? А хліб ж державний! А ну марш звідси! Кухня ваша закривається!
Діти не розходились. Вони оточили церкву, принишклу, захаращену церкву, де з недавнього часу - штаб. Сюди, штовхаючи в спину, уповноважений і компанія привели літнього голову колгоспу.
- Де зерно ховаєш? Хлібозаготівлю підриваєш? Саботуєш лінію партії? А ну, хлопці, дайте йому прикурити!
Почувся крик, стогін...Лежав голова колгоспу біля стіни, обличчя розбите, розчавлені дверима долоні в крові. А з шкільного двору забирали мішки зерна. Розбивали саморобні жорна... Вражені діти збились докупи. Івасик стояв осторонь відчуваючи себе без вини винуватим.
|
|
